ВПЛИВ ОСВІТИ НА РІВЕНЬ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ: ТЕОРЕТИЧНИЙ ПІДХІД

##plugins.themes.bootstrap3.article.main##

Оксана СОТУЛА
Батоломіу АННІНГ

Анотація

Проблема. Підсумковим документом Саміту ООН зі сталого розвитку (вересень 2015 року) – «Перетворення нашого світу: порядок денний у сфері сталого розвитку до 2030 року» було затверджено 17 Цілей Сталого Розвитку та 169 завдань. Цей «Порядок» включає мету «Якісна освіта», при цьому підкреслюючи вирішальний внесок освіти на користь сталого розвитку. Система вищої освіти є одним із джерел конкурентоспроможності економіки. Якісна вища освіта та професійна підготовка є передумовами забезпечення ефективності економіки. Ґрунтуючись на кількох десятиліттях аналізу питань, пов’язаних з функціонуванням людського капіталу та століттях загальної уваги до освіти, природно вважати, що підвищення рівня освіти населення буде продуктивною стратегією розвитку економіки.


Мета. Дослідження спрямоване на формування теоретичних підходів, що визначають роль освіти у формуванні людського капіталу.


Результати. У дослідженні обґрунтовано, що без значних інвестицій у людський капітал жодна країна не досягла послідовного економічного розвитку. Виявлено, що різні форми накопичення людського капіталу приносять високу віддачу, включаючи базову освіту, вищу освіту, навчання на практиці, дослідницьку роботу та розвиток здібностей. Уточняється, що освіта не вважалася основним чинником виробництва в більш ранніх неокласичних моделях і, отже, не враховувалося у моделях зростання. Нові моделі зростання включають вплив людського капіталу за двома основними каналами: у першому каналі шляхом моделювання індивідуальних варіантів інвестицій в освіту, другий канал пов'язує технологічні зміни та зростання із запасом людського капіталу. Було доведено, що існує позитивний зворотний зв'язок від покращення освіти до більшої рівності доходів, що сприяє вищим темпам зростання. Доведено, що для розуміння людського капіталу, потрібно повернутися до сім'ї, тому що саме сім'ї піклуються про своїх дітей і прагнуть просувати освіту та цінності своїх дітей будь-якими можливими засобами. Складно кількісно оцінити соціальні вигоди, однак неявну цінність негрошових вигод від освіти виміряти ще складніше. Негрошовий внесок, який найбільш освічені люди вносять у суспільство, у поєднанні зі скороченням соціальних витрат, які вони несуть протягом свого життя, передбачає значну віддачу від зроблених ними соціальних інвестицій.


Наукова новизна. В роботі досліджувалися декілька моделей взаємозв'язку між якістю освіти, що вимірюється витратами на освіту у відсотках від ВВП, та економічним зростанням. Модель лінійної залежності між освітою та економічним зростанням, інноваційних технологічних змін, модель векторної корекції для дослідження причинно-наслідкового зв'язку між освітою, особливо вищою, та економічним зростанням. Оригінальним є дослідження та висновки щодо впливу освіти на економічне зростання в країнах Африки на південь від Сахари. Через нижчу якість шкіл вплив освіти на економічне зростання в цих країнах теж нижчий. Внаслідок цього вплив державних витрат на економічне зростання носить значною мірою опосередкований характер через їх вплив на підвищення якості освіти.


Висновки. З точки зору мікроекономіки, теорія людського капіталу заснована на імпліцитному розумінні того, що освіта забезпечує людей компетенціями та навичками, які можуть бути продані на ринку праці, а також мають транзакційну цінність та прямий вплив на середній дохід людей протягом усього їхнього життя. Середній заробіток людей тісно пов'язаний із їх рівнем освіти. Вища заробітна плата, яку освічені особи можуть одержувати на ринку праці, відображає відсотки на капітал, в який вони інвестували. Однак швидкі зміни умов зайнятості, майбутнє макроекономічне середовище, технологічні інновації та старіння навичок входять до числа змінних, які ставлять під сумнів повну обґрунтованість моделі людського капіталу, що застосовується до індивідуума. У більшості досліджень очікуваний чистий прибуток від плати за навчання та втраченого доходу людини при отриманні ступеня бакалавра оцінюється в межах від 10 до 13 відсотків на основі аналізу витрат та вигод упродовж трудового життя людини. Згідно з цими оцінками, фінансова віддача від вищої освіти вигідно відрізняється від реальної віддачі від більшості фінансових активів, і цей тип інвестицій не гірший або навіть кращий за більшість інвестицій, які сім'я може зробити для своїх дітей. Особи з вищою освітою отримують і негрошову вигоду на додаток до вищого потенціалу заробітку. Університетська освіта робить людей більш заповзятливими та здатними адаптуватися до змін та труднощів, тому це не лише збільшує дохід, а й забезпечує хороший захист від безробіття.

##plugins.themes.bootstrap3.article.details##

Розділ
Статті

Посилання

Lucas R. (1998). On the Mechanics of Economic Development. Journal of Monetary Economics. July 22(1).

Romer, P. (1990). Endogenous technological change. Journal of Political Economy, 99, 5, 71–102.

Benhabib J. & Spiegel M.M. (1994). The role of human capital in economic development evidence from aggregate cross-country data. Journal of Monetary economics, 34(2), 143–173.

Popescu M. & Crenicean L.C. (2012). Innovation and change in education economic growth goal in Romania in the context of knowledge-based economy. Procedia - Social and Behavioral Sciences, 46, 3982–3988.

Abu-Saad I. (2015). Access to higher education and its socio-economic impact among Bedouin Arabs in Southern Israel. International Journal of Educational Research. Retrieved from: https://www.academia.edu/26055024/Access_to_higher_education_and_its_socio-economic_impact_among_Bedouin_Arabs_in_Southern_Israel (Аccessed: 08.06.2022).

Azman N., Sirat M. & Ahmad A.R. (2014). Higher education, learning regions and the Malaysian transformation policies. Higher Education Policy, 27(3), 301–321.

Barro R.J. & Sala-i-Martin X. (2004). Economic Growth. (Second Edition., The MIT Press: Cambridge. Massachusetts. London, England.

Uzawa H. (1965). Optimum technical change in aggregative model of economic growth. International Economic Review, 6, 1, 18–31.

Rebelo S.T. (1991). Long-run policy analysis and long-run growth. Journal of Political Economy, 99, 3, 500–552.

Simanaviciene Z., Giziene V., Jasinskas E. & Simanavicius A. (2015). Assessment of Investment In Higher Education: State Approach. Procedia - Social and Behavioural Sciences, 191, 336–341.

Dragoescu R.M. (2015). Education as A Determinant of the Economic Growth: The Case Of Romania. Social and Behavioural Sciences, 197, 404–412.

Cooray A.V. (2009). The role of education in economic growth. Proceedings of the 2009. Australian Conference of Economists, 1-27. DOI: 10.1111/j.1467-8411.2009.01220.x.

Sianesi B. & Van Reenen J. (2003). Education and economic growth: A review of the literature. Journal of Economic Surveys, 17(2), 157–200.

Aghion P. & Howitt P. (2006). A Model of Growth through Creative Destruction. Econometrica, 60, 2, 323–351.

Krueger A.B. & Lindahl M. (2001). Education for growth: Why and for whom? Journal of Economic Literature, 39(4), 1101–1136.

Gemmell N. (1996). Evaluating the Impacts of Human Capital Stocks and Accumulation on Economic Growth: Some New Evidence. Oxford Bulletin of Economics and Statistics, 58, 1, 9–28.

Cunha F., & Heckman J. (2007). The technology of skill formation. American Economic Review, 97(2), 31–47.

Bloom N., Sadun R. & Van Reenen J. (2016). Management as a technology. NBER Working Paper, 22327.

Bender S., Bloom N., Card D., Van Reenen J. & Wolter S. (2018). Management practices, workforce selection, and productivity. Journal of Labor Economic, 36(S1), 371–409.

Moretti E. (2004). Worker’s education, spillovers, and productivity: Evidence from plant-level production functions. American Economic Review, 94(3), 656–690.

Glaeser E.L., Porta R.L., de Silanes F.L. & Shleifer A. (2004). Do institutions cause growth? Journal of Economic Growth, 9, 271–303.

Lee C.C. (2005). Energy consumption and GDP in developing countries: A cointegrated panel analysis. Energy Economics, 27, 3, 415–427.